Вебпортал працює в тестовому режимі. Зауваження та пропозиції надсилайте на web_admin@tax.gov.ua
diya Єдиний державний
вебпортал електронних послуг
Ключові слова

Щодо складу витрат, порядку їх визнання при обчисленні об’єкту оподаткування та праві на віднесення сум податку до податкового кредиту (ст. 138, 198 Податкового кодексу України)

опубліковано 21 грудня 2012 о 11:32

 

 

Предмет спору

Щодо правомірності та порядку формування валових  витрат та податкового кредиту

 

Позиція позивача
(суб’єкт господарювання)

 У платника на момент перевірки наявні належно оформлені первинні документи, які відповідно до вимог  закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та формування  валових витрат

Позиція відповідача
(ДПІ у м. Черкаси)

Формування валових витрат та податкового кредиту можливо лише за наслідками реально вчинених господарських операції (таких, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в первинних документах та договорах).

Рішення суду

Київський апеляційний адміністративний суд на підтвердження вказаної позиції органів ДПС у своїй постанові від 14.06.2012 року по справі №2а/2370/689/2012 відмовив у задоволенні позову 

 

Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному  в первинних документах та укладених платником податку договорах

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України  (далі ПКУ) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Кодекс (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.6.  ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування надають лише ті документи які складені на виконання реально вчинених господарських операцій, які відповідають господарській меті платника податків.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Що стосується складу валових витрат, то у відповідності до пп. 138.2. ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 139 ПКУ визначено витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, зокрема згідно з пп. 139.1.9 наведеної статті не включаються до складу витрат  витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Київський апеляційний адміністративний суд підтримуючи зазначену позицію органів ДПС у своїй постанові від 14.06.2012 у справі №2а/2370/689/2012 за позовом Платника до ДПІ у м. Черкаси про скасування податкових повідомлень-рішень про визначення позивачу податкового зобов’язання по податку на прибуток та ПДВ, додатково зазначає, що надання податковому органу всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення недійсних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Як встановлено судами, господарські операції платника не мали реального характеру, а вчинені контрагентами дії не відповідали господарській меті, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення  є законними та обґрунтованими.